Ви тут: Головна Ресурси Проекти Ефір Емоції Анатолій Єретик: “Просто громадянин своєї країни”

Реорганізація Гуманітарного інституту

На підставі рішення засідання Вченої ради від 26 травня 2016 року структурний підрозділ трансформується шляхом поділу на:

 

Анатолій Єретик: “Просто громадянин своєї країни”

yeretyk 1

 «Зову я смерть. Мне видеть невтерпёж

Достоинство, что просит подаянья,
Над простотой глумящуюся ложь,
Ничтожество в роскошном одеянье…»

В.Шекспір

 

 

 

Він щиро любить свою країну, відстоюває спільні для більшості з нас ідеали і вважає, що це є єдино вірною поведінкою без натяку на героїзм. Скромний і талановитий, викладач Гуманітарного інституту Анатолій Єретик не просто був на Майдані, а продовжує нести його ідели й сьогодні.

 

Не так давно Вас нагородили медаллю Бориса Грінченка за громадську активність, служіння суспільству, у першу чергу – за активну участь у подіях Майдану. З чого почався Ваш особистий Майдан?

 

Мій особистий Майдан почався ще з Помаранчевого Майдану. Чесно кажучи, я з першого дня вийшов туди, на Хрещатик… Ситуація була невизначена – хто перемагає: або Ющенко, або Янукович. Я пам’ятаю одного мужика сільського, який стояв там, на Майдані, і сказав: «Я буду стояти тут, поки Ющенко не стане президентом». Оце відтіля й почався Майдан. А потім Ви знаєте - які були події, хто в нас переміг і як вони перемагали… В принципі, я не дивився телебачення весь цей час і чекав, коли все це закінчиться. /посміхається/

І на цей Майдан я вийшов 21-го листопада. Я вийшов на Європейську площу – там був Майдан політичний, політичних партій, а громадські організації збиралися під Стелою. І студенти збирались там. А якщо брати глибше, то, /сміється/ мабуть, Майдан починався дуже давно, коли мені розповідали мої дід та баба про голодомор, про все інше. 

 

А що найбільше вразило Вас під час цієї недавньої революції?

 

Що найбільше вразило? НАШІ ЛЮДИ. Які у нас люди! 

 

 

Чи можете ви розказати про подію, що найбільше запам’яталася?

 

Це був грудень. Я з Майдану приїхав додому, а потім син мій – дивитися новини  в Інтернеті. І тут я чую: «Папа, Майдан розганяють». Там була така ніч!… Гостра. Ми з сином зібрались і поїхали знов на Майдан, у ніч. Я хвилювався, було не дуже спокійно, більше за сина хвилювався.

 

Ми під’їхали зі сторони Бесарабки, йдемо, коли бачимо – дівчата ідуть на Майдан. Я говорю: «Куди ви йдете?» А вони кажуть: «Ми вас не кинемо!» Це мене вразило.

 

Ви – не лише викладач фізкультури, не лише громадський діяч, але Ви ще й поет. Мало того, Ваші поезії друкуються. Чи вплинули події Майдану на те, що Ви пишете?

 

У мене є вірші, присвячені Майдану. Під час Майдану я нічого не писав, я все написав після цих подій. Там у мене взагалі й думки такої не було. 

 Я благодарен безконечно
Всем тем, кто встал в тот общий строй,
Кто в этой жизни быстротечной
Для всех пожертвовал собой;

yeretyk 2

  

Кто без оружья встал под пули,
На баррикадах кто стоял,
Кого уроды не нагнули,
Кто знамя правды поднимал;

 

Кто не поник, в победу веря,
Кто выстоял, и до конца
Знал то, что худшая потеря –
Победа лжи и подлеца;

 

Всем тем, кто на полях сражений
Оружье грозно поднимал,
Где Украины дух и гений
Свою свободу отстоял.

 

Я благодарен бесконечно,
И пусть звучит над нами вечно
Тот возглас высоты и права,
Достоинства: «Героям слова!»

 

Я дізналася, що кожне своє заняття в університеті Ви починаєте із сакрального «Слава Україні!» Як до цього відносяться Ваші студенти? 

 

Коли я ходив на Майдан, там був один із «голосів Майдану» Володимир Гонський, він теж викладач.  Зазвичай він звертався до студентів: «Добрий день!» А тут уже говорив: «Слава Україні!», а вони відповідали: «Героям слава!» І його за це іще й притискали .

 

Я вітаюсь із студентами, і мені завжди приємно, коли студенти дружно відповідають : «Героям слава!» І навіть коли я забуваю це говорити, то вони мені кажуть: «А «Героям слава!»?» Це точно. Тоді я: «Рівняйсь! Струнко! Слава Україні!» - «Героям слава!»

 

Колеги Вас дуже поважають. Те, що Ви робили й робите, достойне того, аби цим захоплюватися. Поділіться, будь ласка, – що Ви відчуваєте, коли розумієте, що допомогли комусь?

 

Я не думаю, що я багато зробив. Я вважаю, що я просто громадянин цієї країни, от і все. І я на Майдані бачив людей, до яких мені далеко. Я завжди висловлюю свою точку зору, іноді, буває, дещо сперечаюсь. Може, я когось і переконав тим, що я відстоюю свою точку зору… Я знаю двох людей, які змінили свою думку. В принципі, якщо я переконав хоча б двох, то вже добре.

 

Існує теорія про добрі справи. Ти робиш добро трьом людям, а ті, в свою чергу, повинні зробити добро ще трьом, і так воно повинно розходитися хвилею… Так само і з переконаннями.

 

Я чув від знайомого, хто був у Америці, що коли він стояв на касі, щось хотів узяти, а в нього не вистачило грошей. Так йому дали ще й той пакунок, який він відклав. Каже: «А це що?» Йому відповідають: «А це за Вас заплатили і ще дають Вам». Він говорить: «Хто?»  - «У нас така хвиля – «передай далі»». Причому інкогніто вони допомагають.

 

Взагалі, вихована людина – це людина, яка вміє давати.

 

Можливо, наостанок Ви зможете пригадати якийсь рядок чи цитату, що грає роль Вашого життєвого кредо?

 

Я просто прочитаю Тараса Шевченка, мої улюблені рядки:

 

yeretyk 3

 

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

 

 

 

А  ще прочитаю сонет Шекспіра

Зову я смерть. Мне видеть невтерпёж
Достоинство, что просит подаянья,
Над простотой глумящуюся ложь,
Ничтожество в роскошном одеянье,

 

yeretyk 4 И совершенству ложный приговор,

И девственность, поруганную грубо,
И неуместной почести позор,
И мощь в плену у немощи беззубой,

 

И прямоту, что глупостью слывет,
И глупость в маске мудреца, пророка,
И вдохновения зажатый рот,
И праведность на службе у порока.

 

Все мерзостно, что вижу я вокруг...
Но как тебя покинуть, милый друг!

 

Записала Яна Бахчевнікова

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Ресурси Проекти Ефір Емоції Анатолій Єретик: “Просто громадянин своєї країни”