Ви тут: Головна Ресурси Проекти Ефір Емоції Галина Клічак: “Повіє вітер”

Реорганізація Гуманітарного інституту

На підставі рішення засідання Вченої ради від 26 травня 2016 року структурний підрозділ трансформується шляхом поділу на:

 

Галина Клічак: “Повіє вітер”

klichak1

«Якби не було тих днів жахливого розстрілу

людей, то у нас би не проснувся той опір,

самоповага та бажання відстоювати країну»

Галина Клічак

 

 

 



За заслуги у відродженні духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви вона нагороджена Медаллю святих Кирила і Мефодія. Ні дня Галина Клічак не залишалась байдужою до подій на Майдані. Викладач Гуманітарного інституту розповідає про те, що бачила власними очима.

 

Коли почався Ваш особистий Майдан?

Особисто для мене все почалося з того, як побачила сюжети про побиття студентів. На наступний день я вже була на Майдані.

 

Що за час Майдану викликало у Вас найбільші емоції?

Пам’ятаю, як 19 лютого пішки 6 км несла на Майдан гарячий бульйон, бо весь транспорт перекрили. Тоді мене вразила тиша і спокій, що панували на вулицях. Проте, найбільше емоцій викликав один молодий чоловік. Він йшов по вулиці Артема і розмовляв по телефону з другом. Я чула, як він домовлявся піти увечері на пиво, розвіятися. Чоловік сміявся та жартував. Одягнений був дуже «гламурно». А я тягла сумку і плакала... Бульйон принесла вже холодним, але на нього чекали поранені.

 

klichak2На Вашу думку, що Майдан змінив в людях?

Ми почали розуміти, що наше життя і наша ситуація болить ще комусь. І як не дивно – абсолютно чужим людям. Ми навчились допомагати один одному за першого прохання. Ми навчилися не бути самотніми у біді. Якби не було Майдану, то з таким рвінням та ентузіазмом не продовжувався б волонетерський рух на АТО. Майдан пробудив багато людей.

 

 


Я філолог, і до червня місяця, проживши стільки років у чудовій мирній країні, не знала, що означає термін «груз 200» (радісно думала, що додому везуть двісті живих воїнів). Зараз ситуація в країні змусила мене розбиратися в берцах, балаклавах та в оптичних прицілах.

 

Як Ви вважаєте, моральна допомога така ж важлива, як і матеріальна?

Важлива. Ми зустрічали кіборгів, що приїхали з Донецького аеропорту. Перше, що вони говорили – «оті малюнки, що нам передають дітки, будь ласка, хай вони підписують їх. Якщо з певних причин дитина не може підписати своє прізвище, хай хоча б зазначає місто та школу, де вона навчається».

Ті малюнки – це єдине, що не забирають у полоні, це єдине, що у них є на надгрудній кишенці. Вони вірять у них як у Бога, у них всі танки обліплені цими малюнками. І коли якась дитинка там пише, що «мій воїне, я за тебе молюся» - вона дуже допомагає.

 

klichak3Ще взимку одна дівчина-волонтер придумала робити ластівок. Історія почалась з того, як довгими зимовими вечорами вона чекала чоловіка з Майдану. Вона сама митець і ластівок розмальовула по-різному. В основному має бути два кольори – синій та жовтий. Ми проводили в університеті Грінченка акцію: студенти писали листи, вірші до воїнів, малювали. Потім це все красиво складали у конвертик, прикріпляли цю дастівку і надсилали нашим бійцям.

 

 

Яка пісня чи рядок з поезії у Вас асоціюється з подіями на Майдані?

Під час Майдану постійно крутилася в голові пісня "Повіяв вітер степовий, трава ся похилила". Особливо по сто разів в голові крутилася фраза "Заплаче мати не одна, заплаче чорбнобрива, бо не одного козака сира земля накрила". Тоді я не розуміла, чому ця пісня постійно зі мною. Тепер бачу, що вона була пророча для нашої країни.

 

Записала Юлія Дринь

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Ресурси Проекти Ефір Емоції Галина Клічак: “Повіє вітер”